Російська народна казка про Машу і ведмедя. Як одного разу Маша пішла з подружками у ліс та заблукала. Потрапила у полон до ведмедя і зуміла повернутись до бабусі з дідусем.

Маша і ведмідь
Жили собі дід і баба. І була в них онучка Маша.
Була вона дуже добра дівчинка. В усьому допомагала дідові з бабою. Вони її дуже любили.
Якось пішла Маша з подружками в ліс по гриби і ягоди.
— Дідусю, бабусю, пустіть мене в ліс!
А дідусь з бабусею відповідають:
— Іди але від подруг не відходь, а то заблукаєш.
Прийшли дівчатка в ліс, почали збирати гриби та ягоди.
От Маша — деревце за деревце, кущик за кущик — і зайшла далеко від подруг. Тай не помітила як заблукала. Ліс густий-прегустий, незнайомий, не знає Маша як з лісу вийти. І йшла вона йшла і вийшла на галявину. А на галявині стоїть хата. Зраділа Маша, підбігла до неї і постукала у двері.
Постукала Маша у двері — ніхто не відповідає. Штовхнула вона двері, вони й відчинилися.
Зайшла Маша в хату – бачить велика кімната. Посередині стоїть стіл, у печі вогонь горить, сіла Маша біля віконця на лаві, та й думає:
«Хто тут мешкає? Чому нікого не видно?..»
А в тій хаті жив величезний ведмідь. Тільки його тоді дома не було.
Повернувся ведмідь увечері, побачив Машу, зрадів.
— Ага,— каже,— тепер не пущу тебе!
Будеш у мене жити: піч топити, кашу варити, мене кашею годувати.
Посумувала Маша, погорювала, та нічого не вдіє. Стала вона жити у ведмедя в хаті.
Ведмідь на цілий день піде в ліс, а Маші наказ дає — нікуди без нього з хати не виходити.
— А якщо підеш, однаково піймаю і тоді вже з’їм!
Почала Маша думати, як їй від ведмедя втекти. Кругом ліс, в який бік піти — не знає, спитати немає в кого…
Думала вона, думала та й придумала.
Приходить одного разу ведмідь з лісу, а Маша й каже:
— Ведмедю, ведмедю, пусти мене на один день у село: я дідусеві й бабусі гостинця віднесу.
— Ні,— каже ведмідь,— ти в лісі заблукаєш. Давай гостинці, я їх сам віднесу.
А Маші того тільки й треба! Напекла повний таріль пиріжків, приготувала великого кошика і каже ведмедеві:
—Ось дивись: я в цей кошик покладу пиріжки, а ти віднеси їх бабусі з дідусем. Та гляди: кошик дорогою не відкривай, пиріжки не виймай. Я на дубок залізу, за тобою слідкувати буду.
— Гаразд,— відповідає ведмідь,— давай кошик!
Маша каже:
— Вийди на ґанок, подивись, чи не йде дощик!
Тільки вийшов ведмідь за пориг, Маша залізла в кошик і таріль з пиріжками собі на голову поставила.
Повернувся ведмідь у хату, побачив кошика наповненого пиріжками. Узяв собі на спину і пішов у село.
Дорога далека, стомився ведмідь і вирішив з’їсти одного пиріжка
Бачить по дорозі пеньок та й каже:
— Сяду на пеньок, З’їм пиріжок!
А Маша з кошика і каже:
— Високо сиджу – далеко бачу!
Не сідай на пенька,
Не їж пиріжка!
Неси бабусі,
Неси дідусеві!
— От усе бачить! – подумав ведмідь.
Але пиріжки їсти не став. Узяв кошика на плечі і пішов далі. Ішов-ішов, стомився. Знову присів на пенька і хотів відкрити кошика:
— Сяду на пеньок,
З’їм пиріжок!
А Маша з кошика:
— Високо сиджу – далеко бачу!
Не сідай на пенька,
Не їж пиріжка!
Неси бабусі,
Неси дідусеві!
Здивувався ведмідь:
— От яка хитра! Високо сидить, далеко бачить!
Піднявся ведмідь і пішов швидше.
Незабаром і село завиднілося. Підійшов ведмідь до хати, постукав у ворота:
—Відчиняйте, відчиняйте! Я вам від Маши гостинців приніс.
Собаки почули ведмедя і почали гавкати.
Покинув ведмідь кошика біля воріт і чкурнув до лісу.
Вийшли дід з бабою до воріт. Дивляться — кошик стоїть.
— Що тут у кошику? — питає бабся.
А дідусь підняв кришку, дивиться — а в ньому Маша сидить, жива й здорова.
Зраділи вони і почали старенькі обнімати і цілувати свою онучку.
#ВолодимирМаршала